Вісник Національного технічного університету України "КПІ". Філософія. Психологія. Педагогіка

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПІДГОТОВКИ СУЧАСНИХ ІНЖЕНЕРІВ В КОНТЕКСТІ БІЗНЕС-ОСВІТИ

Олена Анатоліївна Акімова, Анна Миколаївна Іщенко — сб, 04 лют 2017 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню актуальності включення бізнес-складової до програми підготовки сучасних інженерів силами провідних технічних ВНЗ. Формуванню високоефективної системи підготовки інженерних кадрів, враховуючи бізнес-складову заважає нестача інформації щодо заходів модернізації сучасної економіки України на основі створення умов для підготовки фахівців, здатних забезпечити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і міжнародному ринках. На даному шляху основну роль повинні зіграти провідні технічні вищі навчальні заклади країни, що мають розвинену не тільки гуманітарну, але й інноваційну та бізнес-складову. Реалізація в освітній системі поєднання цих компонентів вимагає від технічних вишів створення єдиного освітнього простору, що дозволяє поєднати потенціал сумісної творчості основних суб’єктів освітнього процесу (інноваційний потенціал майбутніх інженерів) з наданням їм можливостей для апробації та впровадження, комерціалізації та виходу інженерних продуктів безпосередньо на цільові ринки. Також в статті досліджено трансформацію вимог до переліку компетенцій студентів-інженерів, що обумовлено зростанням ролі малих і середніх підприємств, що можуть швидко реагувати на зміни попиту ринку товарів та послуг, у подоланні існуючих кризових системних явищ сучасної економіки.

ПРО СУТНІСТЬ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ: ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

Наталя Борисівна Беньковська — чт, 08 гру 2016 00:00:00 +0200

Стаття присвячена сутності феномену «професійні якості». В статті розглядаються різні точки зору вчених щодо визначення поняття «професійні якості». Процес формування професійної ідентичності та його трансформація являють собою складну ієрархічно-організовану мета-систему, яка включає в себе взаємопов'язані рівні. На різних етапах професіоналізації формується інтеграційна підструктура професійних якостей і вона змінюється з представниками різних типів професій. В статті проведений аналіз виокремлення якостей на первинні та вторинні якості. Особистісні риси розглядаються з різних точок зору. Аналізуються універсальні особистісні характеристики, які є суттєвими і важливими для визначення майбутнього розвитку суспільства. В статті описані чотири рівні структури особистості: (індивідуально-виконавчий, або інструментальний; індивідуально-психологічний; соціально-психологічний; духовно-культурний). Поняття «якість» особистості визначено через категорії «ознака» та «риса». Аналізуються фактори, які призводять до єдності інтегрованої структури людської особистості. Описаний подвійний характер професійних якостей. Аналізується цілісність як компонент інтеграції діяльності. Професійні якості майбутнього фахівця визначаються як комплекс логічно й діалектично пов’язаних між собою взаємовпливаючих індивідуально-особистісних рис та здібностей, що зумовлюють одна одну, актуалізуються на рівні професійних завдань, на поведінковому рівні й у процесі соціалізації особистості та сприяють успішності професійної діяльності в науковій і викладацькій сфері та на виробництві.

Роль історичної освіти у формуванні національної свідомості

Ірина Анатоліївна Селищева — вт, 10 січ 2017 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу особливостей формування національної свідомості в українському суспільстві, зокрема його молодих представників, в добу незалежності. Становлення та розвиток української державності супроводжується процесом формування та розвитку національної свідомості громадян. Звернено увагу на те, що нині, в умовах реформування вітчизняної системи освіти, є потреба в перегляді ролі історичної освіти у справі підготовки майбутніх поколінь з урахуванням викликів сьогодення. Знання власного історичного минулого, історії свого народу і держави є основою формування національної свідомості і самосвідомості, а також і національної самоідентифікації особи. Показано вплив історичної освіти як провідного чинника формування національної свідомості молодого покоління.

Окрема увага приділяється розрізненню понять «національна свідомість» та «національна самосвідомість». З’ясовано, що національна свідомість це усвідомлення групою осіб належності до певної спільноти, об’єднаної спільними ознаками, як то мова, культура, історія, держава, на колективному рівні, а національна самосвідомість є тим, що на індивідуальному рівні дає підстави до віднесення себе до такої спільноти. Розглянуто чинники, під впливом яких відбувається формування української національної свідомості та її функціонування у суспільстві.

Звернено увагу на те, що однією із ключових функцій історичної освіти має стати забезпечення громадян історичними знаннями та навичками їх аналітичного осмислення, які б дозволили на їх основі сформувати національну свідомість і самосвідомість громадян та слугували б об’єднавчим підґрунтям розвитку неоднорідного суспільства.

РОЛЬ ПРОГНОСТИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІНЦІВ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ

Ірина Олександрівна Блохіна — вт, 31 січ 2017 00:00:00 +0200

У статті аналізуються численні підходи до дослідження прогностичних здібностей особистості, кожен з яких пропонує особливі поняття і теоретичні схеми у поясненні зазначеного феномену, що свідчить про багатоаспектність і складність зазначеної проблеми. У рамках кожного підходу для опису психічних процесів і явищ, пов'язаних з прогнозуванням майбутнього, найчастіше використовуються терміни "антиципація", "імовірнісне прогнозування", "випереджаюче відображення дійсності", "прогностична здатність". У статті автор підкреслює, що широке коло досліджень проблеми прогнозування в психології відрізняється різноманітністю категоріальних позицій, відсутністю єдиної понятійної системи і загальної методологічної бази досліджень.

В статті виокремлено два основних підходи до проблеми визначення прогностичної здібності: в одному з них сутність здібності до прогнозування розкривається через характеристику якостей пізнавальних психічних процесі, а в іншому – через виділення в їх змісті емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів.

Автор підкреслює, що в управлінській діяльності як професійній виокремлюються професійні знання, здібності до управлінської діяльності, здібність до прогнозування, професійно-етична свідомість.

Результати теоретичного аналізу дають змогу підкреслити значення прогностичних здібностей у професійній діяльності фахівців з управління навчальними закладами. Управління соціальною системою (в тому числі і навчальним закладом) має сутнісні характеристики, що зв'язують це явище з прогнозуванням. Акцентується увага на тому, що здібність до прогнозування у професійній діяльності фахівця з управління навчальними закладами сприяє виконанню управлінських функцій, цілепокладанню, плануванню. Ефективне застосування прогнозування в управлінській діяльності дозволяє керівникам краще виконувати свої функції і дасть їм ряд переваг.

РЕСУРСИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУБ’ЄКТА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наталія Юріївна Волянюк, Георгій Володимирович Ложкін, Олег Павлович Шамрук — вт, 31 січ 2017 00:00:00 +0200

Мета статті. Стаття присвячена концептуалізації та операціоналізації поняття «психологічний потенціал» суб’єкта науково-педагогічної діяльності. Розкрито об’єктивні та суб’єктивні ресурси реалізації психологічного потенціалу суб’єкта науково-педагогічної діяльності. Як об’єктивний ресурс розглянуто наукову школу. Як суб’єктивний – психологічні особливості, можливості та здібності суб’єкта, які обумовлюють успішність науково-педагогічної діяльності.

Методи дослідження. В роботі використано комплекс теоретичних методів: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення даних сучасної наукової літератури з проблеми.

Основні результати. Показано, що психологічний потенціал – це не тільки те, що дано людині від природи, а й те, що постійно індивідуально поновлюється. Відновлювана частина психологічного потенціалу залежить, головним чином, від активності самого суб’єкта науково-педагогічної діяльності. Наголошується, що структура психологічного потенціалу об’єднує ті психічні утворення, які здатні організовувати і координувати різні форми взаємодії суб’єкта діяльності з реальністю. Виділено наступні структурні компоненти психологічного потенціалу: самооцінка особистості, особистісна референтність, рівень конфліктності, досвід соціального спілкування, моральна нормативність. Визначальними при цьому є психологічні особливості, можливості та здібності суб’єкта, які обумовлюють успішність науково-педагогічної діяльності.

Об’єктивні та суб’єктивні ресурси різного рівня, які забезпечують реалізацію психологічного потенціалу, істотно впливають на те, які цілі і як ставить перед собою суб’єкт науково-педагогічної діяльності, а також визначають особливості досягнення цих цілей. Науково-дослідні компетенції забезпечують процесуальний рівень професійної та особистісної активності суб’єкта педагогічної діяльності.

Психологічні особливості організації сюжетів «міфологічного типу» в контексті наративного самопроектування особистості

Світлана Юріївна Гуцол — пн, 14 лис 2016 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу психологічних особливостей організації сюжетів «міфологічного типу» та осмисленню їхнього місця в загальній сукупності сюжетів, які конструює особистість у процесі власного проектування. У контексті наративного самопроектування особистості проект розглядається як сюжет майбутньої (можливої) історії. Показано, що різноманіття варіантів втілень різних сюжетів світової літератури сходить до гранично узагальнених моделей, що мають міфологічне коріння та фіксують ці «сильні» точки, свого роду «смислові згустки», на яких вибудовується «тіло» культури. Ці моделі не залежать від конкретики соціально-політичних та історичних чинників, не детермінуються системою причинно-наслідкових зв’язків. Визначено, що ці базові сюжети («бродячі сюжети», «вічні типи», лейтмотиви, «вічні образи» та ін.) можуть мати надзвичайно важливе значення для людини при розв’язанні «завдань на Я потенційне», які вона ставить перед собою в процесі самопроектування, коли особистість виводить себе за межі наявного смислового поля, породжуючи можливість своєї внутрішньої трансформації. Проаналізовано літературно-орієнтовану поведінку особистості як важливий чинник самопроектування: звернення суб’єкта до літературного матеріалу відбувається з метою запозичення прецедентного образу. Серед функцій літературно-орієнтованої поведінки виокремлено задоволення потреб людини в естетизації власного життя. Обґрунтовано міфологічність цитатної поведінки особистості, що проблематизується як окремий випадок модифікації універсального циклічного археосюжету. Розглянуто феномен актантної цитації. Серед сюжетних схем людського життя виокремлено сюжети «циклічного типу», виділено психологічні особливості «циклічної людини». Показано, що в процесі самопроектування сюжет суб’єктивної автобіографії визначається прагненням досягнення цілісності не тільки в рамках психологічної, але і міфопоетичної типології.

Благодійність в інституціональному полі громадянського суспільства

Марина Михайлівна Житник — ср, 16 лис 2016 00:00:00 +0200

У статті автор показує взаємозв’язок благодійності та громадянського суспільства через інституціоналізацію соціальної дійсності. Висвітлено основний дискусійний момент, при поясненні змісту інституціоналізації. Розтлумачено різницю між поняттями «інституціалізація» та «інституціоналізація». Пояснено, в чому полягає складність інституціоналізації громадянського суспільства в Україні. Автор окреслює два підходи – соціології та соціальної філософії до тлумачення поняття «громадянське суспільство». Роз’яснено причини активного розвитку благодійництва в Україні.

Показано об'єктивні передумови формування благодійності як особливого виду інституціоналізованої соціальної діяльності. Обґрунтовано три ознаки перетворення благодійності в соціальний інститут громадянського суспільства. У статті наголошується, що найважливішою ознакою є інтегрування гуманістичних і духовно-ціннісних основ громадянського суспільства та благодійності. Зроблено акцент на тому, що врахування думки громадянського суспільства, як об’єктивного зрізу світоглядної свідомості, є практичною формою гуманізму, яка не буде відчуженою від суспільства. Доведено, що благодійність виступає однією з форм гуманізму. Розглянуто формування духовної культури як безпосереднього засобу при становленні громадянського суспільства. Визначено, що важливими складовими елементами духовних та культурних засад виступає свобода, повага до людської особистості, здатність до діалогу, толерантність, відповідальність, солідарність, справедливість, висока активність, негативне ставлення до будь-яких форм насильства.

У підсумку стверджується, що ключовими характеристиками благодійництва, як інституту громадянського суспільства є: соціальна підтримка нужденних, пошук шляхів консолідації суспільства, розвиток відносин соціальної солідарності, розвиток духовно-ціннісної сфери суспільства.

СЕМІОТИКА УКРАЇНСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО АВАНГАРДУ (на прикладі діалогу К.Малевича – В.Стшемінського і Г.Стажевського)

Володимир Анатолійович Личковах — сб, 03 гру 2016 00:00:00 +0200

У статті розглядається розуміння проблем семіозису, знака і значення в українському та польському кубізмі, футуризмі, абстракціонізмі, супрематизмі, «формізмі» тощо. Семіотичні особливості українського та польського авангарду виявляються на прикладі творчості К.Малевича, В.Стшемінського, Г.Стажевського через їхній дистанційний супрематичний діалог.

Звернення до проблем семіотики, дискурсу знака та значення було симптоматичним не тільки для філософії, психології і логіки першої третини ХХ століття (зокрема брентанізму як підґрунтя Львівсько-Варшавської філософської школи), але також для естетики і мистецтва авангарду, що створювали нову семіосферу сучасного суспільства в добу «перцептивної революції» (В.Вульф) 1905-1915 рр. Пан-європейський художній семіозис охопив також український і польський авангард, який гомологічно з філософією та естетикою неопозитивізму, прагматизму, феноменології та інтуїтивізму продукував художню образність кубізму, футуризму, кубофутуризму, абстракціонізму тощо. Знаходячись в однаковому світоглядному і естетичному середовищі семантичної філософії мистецтва, українські та польські авангардисти (хто свідомо, а хто несвідомо) впроваджували семіотичні ідеї «духу часу» у свій живопис – від символізму і сюрреалізму до дадаїзму та абстрактного мистецтва. Багато художників-авангардистів самі були теоретиками нового малярства, розробляючи свої творчі ідеї, ідеали та цінності в маніфестах, теоретичних розвідках, наукових працях (напр., К.Малевич, хто одночасно представляє український і польський авангард).

Феноменологічні, інтуїтивістські, неопозитивістські орієнтири наукового і художнього мислення визначають кубістичні, футуристичні, абстракціоністські, конструктивістські пошуки художників-авангардистів. Теоретичні підвалини семіозису авангарду в Україні заклали В.Кандинський, К. Малевич, О. Богомазов, у Польщі – Т. Пайпер, В. Стшемінський, Г. Стажевський. Розвиток українського і польського авангарду в цей час забезпечувався, зокрема, своєрідним (в т.ч. супрематичним) діалогом ідеалів і цінностей між мистецькими групами і окремими художниками у Варшаві і Києві, Кракові і Львові. Пан-європейські та національні мови авангардизму базуються на принципах трансгресії, поліперспективності, «енергетизму», нон-фігуративності, часо-просторового конструктивізму, «дегуманізації» (Ортега-і-Гассет) художнього образу в естетосфері перцептивної революції початку ХХ століття.

ЧУТТЄВЕ ПІЗНАННЯ ЯК ПРЕДМЕТ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ЕСТЕТИКИ АСКЕТИЗМУ

Андрій Вікторович Царенок — вт, 10 січ 2017 00:00:00 +0200

Актуальним завданням вітчизняного філософсько-естетичного дискурсу постає подальше вивчення візантійської естетики як, зокрема, джерела естетичної традиції Русі-України. При цьому на особливу увагу дослідників заслуговують феномен естетики аскетизму, а також його гносеологічний вимір, пов’язаний із осмисленням проблеми чуттєвого осягнення дійсності.

Ретельний аналіз естетичних ідей видатних мислителів-аскетів Візантії (свв. Афанасія Великого, Василія Великого, Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна та ін.), які у своїх філософських пошуках закономірно апелюють до текстів Біблії, дозволяє, зокрема, зрозуміти специфіку їхнього ставлення до чуттєвої активності особистості. Всупереч певним стереотипним уявленням про аскетичну традицію, останній не є властивим заперечення значення чуттєвого світу й радикальна негація по відношенню до нього. На щире переконання візантійських релігійних мислителів, прекрасне в чуттєвій дійсності, її впорядкованість здатні успішно виконувати функцію піднесення людської свідомості до Причини буття прекрасного й упорядкованого, спонукання до споглядання Божественної Краси.

Автор статті констатує наявність анагогічного характеру аскетико-естетичної традиції християнського Сходу. Відповідно до роздумів візантійських релігійних мислителів, чуттєве пізнання людиною світу, споглядання нею краси навколишньої дійсності може значно сприяти піднесенню свідомості особистості до Горішньої Наддійсності. З цієї точки зору, чуттєва активність людини в межах естетики аскетизму визнається суттєвою складовою процесу власне духовно-морального вдосконалення.