ІCТОРІЯ ЕСТЕТИЧНОГО – ЛОГІКА РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОЇ ЧУТТЄВОСТІ

Анотація

Виходячи із Ільєнківської тези про конкретність реалізації ідеалу в історії, у статті зазначається, що у вигляді ідеалу завжди оформлено образ конкретної мети діяльності людства на певному ступені його інтелектуального і морального розвитку. З цієї точки зору естетична діяльність, через опредмечення і розпредмечення змісту культури в процесі діяльності стає своєрідним дзеркалом, в якому людина отримує можливість споглядати свою власну сутність, цілісність своєї природи, єдність духовної і практичної основи свого існування на шляху до досконалості.

Аналізуючи концепцію А.Канарського, автор статті зосереджує увагу на дослідженні взаємозв’язку суспільних відносин, котрий здобуває своє теоретичне відображення (продовження) у взаємовідношенні понять «небайдуже» і «безпосередність», суть яких розкривається через діалектику понять «мета (ціль)» і «засіб». Таким чином, на основі аналізу своєрідності прояву потреб і цілей людини розкрито зміст естетичного як безпосередності (самоцільності) чуттєвого: естетичне пов’язане з розвитком міри (ступеня) чуттєвого вираження небайдужості людини до світу.
Автор статті підкреслює, що, беручи до уваги все різноманіття експериментів і практик у галузі мистецтва, пов’язаних з сенсорними особливостями людини, та теоретичний досвід з проблеми людської чуттєвості, виявляється проблемне поле – феномен синестезії. В умовах соціо-культурної антропологічної кризи цей феномен постає як один із можливих шляхів інтеграції різних рівнів суспільної свідомості та самосвідомості людини. Саме синестезія допомагає об’єднати всі грані сприйняття та мислення, підсилює естетичне сприймання і наділяє художні образи особливою силою впливу.