ПОНЯТТЯ ТВОРЧОСТІ — МІЖ МІСТЕРІЄЮ ТА ІСТОРІЄЮ

Анотація

В статті здійснена спроба прослідкувати основні моменти становлення поняття творчості в історії філософії та в історії культури в цілому, роль релігії та науки в виведенні цього поняття.

Творчість зазвичай визначають як процес створення нового (дуже часто додають – якісно нового). Але намагання розглянути «нове» в відриві від «старого» і в такому вигляді покласти його в основу визначення творчості, є безперспективним.

На наш погляд, взагалі неможливо сформувати поняття творчості через перелік ознак творчого процесу. Таким способом можна хіба що описати цей процес, але не можна зрозуміти, що таке творчість. Формування поняття творчості можливе тільки через генетичні його визначення, які розроблялися виключно в рамках так званого «діяльнісного підходу».

Підходячи до питання з точки зору діалектичного та історичного матеріалізму, автор в той же час критично оцінює позицію природничого матеріалізму щодо питання про природу творчості та підкреслює позитивний вклад ідеалістичної діалектичної традиції в його вирішення в рамках філософії та необхідність звернення до набутків політичної економії для його практичного вирішення. Автор стверджує, що єдиною адекватною формою творчості є колективне творення історії. Так було завжди, але в умовах економічних суспільних формацій, які грунтуються на розподілі праці, творення людини і історії здійснювалось швидше всупереч як завдяки свідомим діям людей, а тому творчість розглядали як здатність надприродну чи позаприродну.

На часі секуляризація і демістифікація творчості, її повернення у своє власне лоно – лоно суспільної діяльності людей, що неможливо без виведення уявлень про природу творчості на рівень філософського поняття, яке єдине може стати надійною основою створення реальної програми перетворення творчості в спосіб нормальної життєдіяльності людини в суспільстві.