МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» ЯК РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ХВИЛІ

Анотація

У статті розглядаються методологічні аспекти визначення «Арабської весни» як революційної хвилі. Актуальність даної теми визначається тим, що сучасні події в країнах Північної Африки та Близького Сходу мають гострий характер. Неоднозначність оцінок процесів «Арабської весни» та наслідків, які вони принесли, потребують більш детального аналізу революційної хвилі в країнах Африки і науково обґрунтованої методології для його узагальнення.

Ряд дослідників схиляються до точки зору, що не є правильним називати події в країнах Північної Африки революціями. На їхню думку, «Арабську весну» слід розглядати як хвилю соціально-політичних потрясінь. Інші автори стверджують, що події «Арабської весни» розвивались саме як революції, та вважають підходи своїх попередників до визначення «революції» застарілими та обмеженими.

Хвиля соціального протесту, яка піднялася у цих країнах, була підсумком періоду певних еволюційних змін, які досягли якісної межі свого кількісного накопичення, що призвело до перетворень, які не отримали свого завершення і були загальмовані, законсервовані або переведені у річище війни чи наступу реакції. Революцію неможливо зробити за один день, вона являє собою багаторічний процес. Таким чином, революція являє собою дещо незалежне від тривалості протікання.

Революція як внутрішнє заперечення еволюції, що їй передує і підготовляє кількісним накопиченням певних змін перерив поступовості цього накопичення, в процесі свого розгортання часто піддається руйнуванню з боку тих чи інших процесів і сил, що є зовнішніми і зумовлені реальним сукупним рухом. Адже революційні перериви руху не є ізольованими процесами. У процесі сукупного руху і взаємодії зовнішні процеси втручаються у протікання революцій і тим самим часто порушують логіку її формування, тому вона або руйнується, залишаючись незавершеною, або виступає не у «чистому» вигляді – заломлюється через дію несуттєвих для даного процесу зовнішніх сил. Внаслідок цього виникають коливання, зиґзаґи, відкати, відхилення, відступи у ході розвитку революцій. Але вони не переходять у нуль, в абсолютне ніщо. У будь-якому випадку зберігається тенденція, спрямованість реалізації перетворення, що намітилося. Навпаки, невизначеність такого стану, непевність форми і є показником революційності даного періоду руху.

Звернення до теоретико-пізнавальної сфери філософських категорій у їх загальній формі та їх застосування до конкретних випадків дає потужну методологічну базу дослідження феномену революцій взагалі та соціальних революцій зокрема.