ПРО ПАМ'ЯТЬ ПО-ФІЛОСОФСЬКИ

Анотація

Дослідження присвячене філософському осмисленню людської пам'яті, яку і зараз помилково відносять до області вивчення психологічної науки і яка повинна адекватно розумітися у зв'язку з необхідністю вирішення цілої низки актуальних проблем сучасного людинознавства. У статті викладається теорія пам'яті Г.  В. Ф. Гегеля, що міститься в його системному творі «Філософія духу», де німецький мислитель у підрозділі «Уявлення» спочатку розглядає «Згадування», над яким розміщує модифікації «Сил уяви» і лише потім розкриває зміст «Пам'яті» як такої, що членується на «пам'ять, яка утримує ім'я», «відтворюючу пам'ять» і «механічну пам'ять». Остання ж тріадична структура «пам'яті як такої» впритул підводить і в кінцевому підсумку втілює її в «мисленні» як у вищій формі «теоретичного духу», що зростае з надр «споглядань» і «уявлень». У публікації робиться висновок, що, незважаючи на панраціоналізм, гегелівська теорія пам'яті є багато в чому неперевершеною і до наших днів. Ця теорія дозволяє розуміти людську пам'ять як всюдисуща, вона соприсутня безпосередньо в феноменологічних, пізнавальних та розумових формах духу, а опосередковано - у всіх без винятку утвореннях духовної культури людини. Теорія пам'яті Гегеля також здатна послужити ефективною дослідницькою призмою як того, що їй передувало, так і того, що було на терені вивчення проблематики, розглянутої в даній статті.