ВІЗУАЛІЗАЦІЇ СМЕРТІ У ВІРТУАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ
Ключові слова:
видовищність смерті, медіа-культура, ЗМІ, масова культура, мас-медіа, інформація, візуалізація.Анотація
Розглянуто візуалізацію смерті як процесу створення й перетворення системи образів і символів смерті, що здійснюється зусиллями держави, засобами масової інформації, сучасним кінематографом, художньою літературою й мистецтвом. Висунуто гіпотезу, що масовидне вторгнення смерті в повсякденність не тільки сприяє нагнітанню страху смерті, але й девальвує її гуманістичний статус і особисту значимість. Виділено важливу тенденцію сучасності: смерть знову стає максимально соціальною й публічною, вона відбувається з однією групою й спостерігається іншою і в цьому, на думку автора, проявляється щось жертовне. Смерть стала знову справою всього соціуму й вимагає собі колективної відповіді. Сучасні засоби масової інформації, втягуючи людство в це колективне шоу, сприяють формуванню глобального культурного соціуму. Таким чином, феномену смерті в сучасному світі знову належать найважливіші соціальні функції, які вона виконувала в архаїчних культурах. Доведено, що сучасна людина поринає в стихію активної візуалізації смерті, що узурпує свідомість через зведення кримінальної хроніки, репортажі з «гарячих точок», незліченну кількість фільмів-жахів. Смерть із таїнства перетворюється в «видовище», фікцію. На думку автора, спроба зробити смерть мотивом сучасних видовищних форм мистецтва пов'язана з тим, що людина не може безпосередньо відчути, сприйняти смерть, а може осягнути її лише як глядач, спостерігача за смертю іншого.Посилання
Ar'es, F. (1992) Chelovek pered licom smerti. Moskva : IG «Progress» «Progress-Akademija».
Belousov, S. A. (1998) Duhovnaja zrelost' lichnosti i otnoshenie k smerti. Psihologija zrelosti i starenija, 4, 47–64.
Bodrijjar, Zh. (2011) Simvolicheskij obmen i smert'. Moskva : Dobrosvet, Izdatel'stvo «KDU». ВІСНИК НТУУ “КПІ”. Філософія. Психологія. Педагогіка. Випуск 1’2015 36
Virilio, P. (2004) Mashina zrenija. Sankt-Peterburg : Nauka.
Gurevich, P. S. (1990) Smert' kak tajna chelovecheskogo bytija. Tokarchik A. Mify o bessmertii. Moskva : Nauka.
Gur'evich, A. Ja. (1984) Kategorii srednevekovoj kul'tury. Moskva : Iskusstvo.
Kanetti, Je. (2007) Massa i vlast'. Moskva : Algoritm, 117-122.
Klenina, E. A., Peskov A. E. (2013) Simvolizacija smerti i prakticheskoe bessmertie. Vestnik AGTU,1(55), 66-70.
Luman, N. Reshenija v informacionnom obshhestve. Access Mode : http://www.soc.pu.ru/publications/pts/luman_i.shtml
Frejd, Z. My i smert'. Access Mode: http://gumanitarist.narod.ru/hitovost/1_mi_i_smert.htm
Shjuc, A. (1988) Struktura povsednevnogo myshlenija. Sociologicheskie issledovanija, 2, 129–137.
Leming, M. R. (2007) Dickinson G. E. Understanding Dying, Death and Bereavement. Wadsworth : Cengage Learning.
Moller, D. W. (1996) Confronting Death : Values, Institutions and Human Mortality. New York, Oxford : Oxford University Press.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2016 Вісник Національного технічного університету України "КПІ". Філософія. Психологія. Педагогіка
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
а) Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License (Публічної Ліцензії Creative Commons "Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна"), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
b) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
c) Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
