ХРОНОТОПНІ ВИМІРИ В СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІЙ ПАРАДИГМІ

Анотація

У статті показано, що екстраполяцiя природничої термiнологiї на явища бiосоцiального порядку, застосування досягнень точних наук при аналiзi людських спiльнот підтверджують тезу про «мiждисциплiнарний» характер сучасного наукового знання, про перманентне розширення його обрiїв. 

Доведено, що час i простiр органiчно поєднанi мiж собою, оскільки являть собою два аспекти однiєї i тiєї ж матрицi, завдяки якiй свiдомiсть органiзує утворення уявлень про оточуючий свiт. Синтез часу i простору знайшов вияв в поняттi «хронотоп», запропонованому вченим М. Бахтiним, яке широко використовується нинi в науцi. Зазначено, що у поняттi «хронотоп» виражений внутрiшнiй зв'язок сприйняття простору i часу, це поняття являється невiд'ємною основою адекватного реалiям буття бачення свiту. В соціальній фiлософiї традицiйно поняття хронотопу є одним з фундаментальних, адже осягнути фiлософський сенс iсторичних феноменiв можливо лише через часово-просторовi вимiри, через темпоральний i географiчний, або, як нинi зазвичай формулюють, ландшафтний аналiз.

Показано, що зв'язок ландшафту i культури, стереотипу поведiнки певних людських спiльнот в географiчних умовах знаходить вiдображення в «просторовiй поведінці», формує специфiчне свiтосприйняття. Зазнчено, що цей методологiчний засiб сприяє видiленню окремих типiв культур, наприклад, «сільської», «напівміської», «міської» тощо.

Продемонстровано, що ситуацiя в соціально-філософських студiях, яка склалася протягом останнього часу, внесла певнi корективи до традицiйного категорiального апарату, усталеного як в межах фiлософської iнтерпретацiї iсторiї, так i в фiлософському «лексиконi» взагалi, а також до змiсту i методик темпорального аналiзу, і напряму пов'язаного з фундаментальною проблемою фазисностi iсторичного руху та його хронотопних вимірів.