ПОНЯТТЯ ПОСТНЕКЛАСИЧНИХ ПРАКТИК У СУЧАСНОМУ ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

Цивізаційна ситуація ХХI ст.  істотно пов’язана з можливостями, що розгортаються на основі сучасних технологій. Постають нові типи практик, які визначають як «постнекласичні практики». Останніми роками такі  практики є предметом дослідження в галузі філософії науки. У даній статті автор ставить собі за мету представити феномен таких практик в контексті проблемних позицій стосовно визначення їх рис та особливостей.  Мова йде про виникнення нових практичних вимірів у відношенні суб’єкта та об’єкта, людини та природи, які реалізують пізнавальне та практичне ставлення до складних систем, оскільки попередні види практик, що ґрунтувалися на класичній раціональності, виявили свою обмеженість.  

Зазначається, що вивчення постнекласичних практик здійснюється на основі міждисциплінарних та трансдисциплінарних процесів, оскільки досліджуються складні системи, що саморозвиваються та самоорганізуються (живе, людина). Отже,  їх вже не може вивчати одна наука або їх сукупність – потрібні міжнаукові та транснаукові методології.

На підставі проаналізованих точок зору робиться висновок про визначення поняття постнекласичних практик як багатовимірного як за змістом, так і за значимістю у наукових дослідженнях та бутті людини. Поява постнекласичних практик розглядається як наслідок обмеженості класичних практик у ставленні до складних об’єктів, якими є живі системи, суспільство, людина, свідомість тощо. Специфіка постнекласичних практик виявляється у введенні та врахуванні особистості дослідника, а не просто суб’єкта дії, у здатності таких практик передбачати власні зміни в залежності від змін зовнішнього світу.